Світлана (52)

Четвер, 3 березня 2022 року, Студієнка

Друг надіслав мені інформацію про священника Марека, який допомагає українським родинам. Наступного дня я поїхала в селище під Братиславою. Там я зустріла Петру – жінку з самою широкою душею, яку я знаю. Разом зі своїм чоловіком нещодавно купили будинок своєї мрії. Зараз в ньому живуть декілька родин. Спочатку планувалося, що будинок буде місцем для зустрічей всіх поколінь, проте війна все змінила. Сьогодні це місце, де Світлана разом зі своєю родиною знайшла своє укриття.

“Я сюди приїхала зі своїми онуками Андрієм (3 роки), В’ячеславом (9 місяців), донькою Наталією (31 рік) і моєю мамою Людмилою (77 років) чотири дні назад з Ужгорода. Я не могла собі уявити, що в 21 сторіччі буде війна. Ми боїмося і хвилюємося, особливо за дітей. Чому вони повинні проходити випробування? Здоров’я у моєї мами не дуже міцне, тому не знаю, що ми будемо робити, якщо щось трапиться. Моя донька хотіла поїхати в перший день війни 24 лютого, але ми всі мали сумніви, плакали і не вірили, що таке може бути. Україна – наша Батьківщина, куди нам ще їхати? Проте, на третій день, ми прийняли рішення поїхати. Не пам’ятаю точно дату, коли ми перетнули кордон, його ми перейшли. На шляху ми зустрічали людей, які чекали на кордоні по три доби. На щастя, нас з немовлям пропускали вперед. Всі документи ми оформили протягом двох годин. Я ніколи не йшла через кордон так швидко”.

“Тут відчуваємо себе як вдома. У нас все є! Їжа, тепла вода, іграшки, подвір’я, де діти спокійно бігають. Хрещення нашого онука хочемо провести тут. Ми дуже вдячні людям, які допомогли нам на кордоні, нашим військовим, волонтерам, що пропонували нам безкоштовний транспорт. І, звичайно ж, Петрі і Йозефу, які так добре про нас піклуються. Сподіваємось на швидкий кінець війни, на те, що зможемо повернутися додому. Якщо ні, і якщо нас Словаччина прийме, ми будемо працювати. Не хочемо стати тягарем для цієї країни, українці хочуть працювати”. 

“Ми зібрали тільки саме необхідне для наших дітей. Не змогли взяти ні іграшок, ні ліжечка. Чоловік моєї доньки захищає Донецьк. Він не професійний військовий, всього лише водій. Тітка з чоловіком теж поки лишились”.

“Дядя і двоюрідна сестра живуть в Росії. Через ці обставини сваряться між собою. Раніше ми всі були братами і сестрами. Я мрію, щоб росіяни схаменулися і зрозуміли правду. Сподіваюся, що більшість з них не підтримує Путіна і його жорстокі, нелюдські вчинки. Щодня молимося за Україну”.