Олександра (33)

Субота, 5 березня 2022 року, Жиліна

Я чула, як волонтери згадували про жінку з кішкою.  Вони сказали, що вона в дуже поганому стані.  Психологічно.  Вона багато плакала і їй було важко довіряти іншим людям.  Один із волонтерів прийшов до неї з чудовою новиною, сказавши, що знайшли для неї роботу.  У будівництві, так що це було б в межах її навичок і професії.  Олександра знову й знову запитувала, чи це правда.  Чи дійсно ті люди погодилися прийняти її на роботу.  Я запропонувала поговорити з нею.  Спілкування допомагає.  Особливо, коли ти почуваєшся пригніченим.  Я прийшла до неї з невеликою сумочкою, яка складалася з макіяжу, тіней, помади, лаку для нігтів, парфуму, і сказала їй, що я впевнена, що це їй знадобиться, щоб вона виглядала якнайкраще в перший день на новій роботі.  Її реакція була приголомшливою.  І у мене було відчуття, що вона почала вірити, що все знову буде добре.

«Я родом із міста Рубіжне Луганської області. Я приїхала до Словаччини 3 березня 2022 року. Мама залишилася вдома, оскільки вона інвалід. Я намагаюся підтримувати з нею зв’язок якомога більше.  Місто та його околиці часто бомбардують, тому інтернет-з'єднання не завжди працює. Моє серце обливається кров'ю, коли я уявляю, що там відбувається».

"Я не знаю, куди я їду, у мене поки немає планів. Мені подобається Словаччина, я хотіла би знайти тут роботу і перевезти маму в безпечне місце. Я дуже хочу додому".

 «Якби я могла щось передати жителям росії, я б запитала їх, що це таке? Вони розлучають батьків з дітьми, дітей із сім’ями, чи це приносить користь? Чому вони це роблять? Нехай вони  дадуть нам жити в мирі!»