Наталя (46)

Понеділок, 14 березня 2022 року, Братислава. 18 день війни. 

...Наша втеча тривала 7 днів, з яких 5 днів нам не було де помитися... 

“Моя донька – професійна балерина. Їй 17 років, і вона восени з ансамблем гастролювала по країнах Балтії з балетом “Лебедине озеро”. У цьому турі вони навіть співпрацювали з балетним колективом із Санкт-Петербурга, Росії, виступаючи разом у Литві, Латвії, Естонії і, нарешті, вони були в Чехії у грудні. Я не балерина, але все моє життя обертається навколо балету. Я відвідую кожне тренування, кожний виступ доньки. Коли нам кажуть, що потрібно їхати кудись, я відразу збираю речі і підтримую свою доньку. Вона дуже любить цей вид мистецтва, ми попросили її припинити, але вона не хоче відмовлятися від балету. Я, як мама, не можу відмовити своїй дитині в тому, що приносить їй задоволення. Принаймні, це зараз спосіб захистити її від війни. Вона дуже хоче повернутися до брата і батька, які залишилися вдома. У Словаччині немає балетної школи, яку могла б відвідувати моя донька. Але нам тут вдалося знайти для неї місце тренуватися. Завтра у нас перше тренування тут, у Словаччині, почекаємо, як розвиватиметься ситуація в Америці. Там нам пообіцяли допомогти”. 

“Ми зв’язувалися з низкою балетних шкіл по всій Європі. Але більшість шкіл нам не змогли допомогти. Проте директор місцевої школи і художній керівник Ірина швидко відреагувала на наше прохання, давши можливість нашій доньці відвідувати їхні тренування. Я їй за це дуже вдячна, але найбільше вдячна американській компанії, яка знайшла нас і зв’язалася з нами, забезпечивши нам безпечну поїздку до Маямі, де є чудова балетна школа, там моя донька могла б тренуватися і розвиватися далі. Я хочу, щоб світ знав про ці добрі справи”. 

“Ми приїхали разом до Словаччини кілька днів тому. Наша втеча тривала 7 днів, з яких 5 днів нам не було де помитися. Весь цей час ми були в одязі, який носили, коли виїжджали. Сподіваємося, війна скоро закінчиться, ми зможемо повернутися додому і  нам не доведеться обтяжувати Європу своєю присутністю. Ми краще приїдемо сюди в гості, ніж будемо турбувати всіх. Ми краще будемо танцювати, їсти, співати разом з вами, ніж переживати Це. Чесно кажучи, перетин кордону був зовсім не ганебним. Усі запрошують і допомагають. Ми не відчуваємо себе небажаними. Ти приїжджаєш на заправку і тобі дають безкоштовно каву. Не тому, що ти не можеш собі цього дозволити, а люди щиро хочуть допомогти Вам у дрібницях. Незнайомі люди на вулиці дали гроші моїй подрузі в Польщі. Сказали, що не хочуть її образити, а хочуть хоч якось допомогти. Щиро дякуємо всім!”