Микола (70)

8 травня 2022, Жиліна.  73 день війни.

Через деякий час він дістає невеликий, бережно загорнутий згорток. У ньому знаходиться його найбільший скарб – фотографія з дружиною, яку він втратив сім років тому. Його очі блищать, він плаче, коли починає про неї говорити. Йому було б легше долати перешкоди сьогодні, якби вона була жива. Йому не довелося б впоратися з усім наодинці. До Словаччини він приїхав зі своїм 14-річним онуком, яким опікується після смерті батька. Його сили слабшають, але він готовий на все для своїх онуків. Щоб уникнути війни, виїхати за межі Батьківщини, в невідому країну або навіть працювати пастухом.

“Я вже відчував подібні речі. Служив на Далекому Сході біля китайського кордону 3 роки, в той час, коли на нас напав Китай. Китайці переодягнулися рибалками і поступово накинулися на наших прикордонників з ножами. Багато вбили, інколи просто відрізали вуха і насміхалися з нас. Це не закінчилося, поки Брежнєв не віддав наказ атакувати. І все через Даманський острів. Я залишився там деякий час після конфлікту.  Півроку працював на будівництві біля Байкалу, потім повернувся додому, в Україну”.

“Я працював у Харкові, в районі Сульського, де познайомився зі своєю дружиною. Ми одружилися в 1972 році і все життя прожили на Харківщині. Моя дружина померла 7 років тому, і з того часу я один. З цього моменту я став непотрібним для всіх навколо.  Я продав будинок, віддав гроші своїм дочкам і жив буквально між небом і землею. Виховав онука. Його батько помер, дочка знайшла іншого чоловіка, але він не усиновив її сина, тому з того часу я доглядав та опікувався ним сам.  Він зараз зі мною, ми разом тікаємо від війни”.

“Моя донька скоро має приїхати, у неї 9 дітей.  Нещодавно в Ужгороді народила десяту дитину.  Їм потрібно оформити документи, щоб вони могли виїхати. Я не знаю, де і як вони будуть жити, особливо де вони всі помістяться. Не знаю, що їм краще, приїхати сюди чи залишитися в Ужгороді. Грошей у них не залишилося. Мені телефонують онуки, кажуть, що вони голодні, їм нічого їсти... На жаль, соціальна підтримка затримується, і їм доводиться чекати ще кілька днів, поки прийдуть гроші. Моя донька пішла звертатися за гуманітарною допомогою в міську раду, але оскільки вона змінила місце проживання на Полтавщину, то не має права ні на що, вони повинні голодувати. Перебуваючи вдома, я допомагав їм грошима з пенсії та купував продукти. Я хотів відправити їм гроші в Україну, але на пошті у мене не вийшло. Вчора попросив людей, щоб вони допомогли мені знайти роботу, я б навіть працював пастухом. 35 років працював на фермі, роботи не боюся. Просто хочу допомогти своїм онукам!  Мені 70 років, але я їздив на Херсонщину збирати картоплю та цибулю 3 роки тому і із заробітку відправляв гроші онукам, щоб їм було що їсти. Я не роблю цього для своєї доньки, у неї не склалось, але мені шкода своїх онуків, я роблю це для них. Заробляв 450 - 500 гривень (7 - 8 €) в день. Падав від втоми, люди мені допомагали, аби було що поїсти. Я отримую пенсію по інвалідності 1700 гривень, але за неї багато не купиш. В Україні все дуже дорого. Ми з онуком шукаємо для мене роботу в Інтернеті”.

“Знаєте, тут люди хороші, мені всі допомагають. Люди в усьому світі різні, але я досі не розумію, навіщо нам ця війна, навіщо нам воювати і за що? Люди, які все життя прожили разом... У Харкові нам добре жилось, гарне було місто, але роботи було мало.  Вся молодь виїхала працювати у Вашу країну, до Чехії, Німеччини.  Мої дві доньки теж поїхали на заробітки до Польщі, але їх обдурили. Пообіцяли 1000 доларів на місяць, а дали лише 500 доларів. Вони змінили роботу, але сталося те ж саме, дали їм лише половину. Вони скаржилися в органи влади, але там їм сказали, що вони офіційно не працевлаштовані і тому нічого не можуть з цим вдіяти. Замість 3 місяців були там лише 2 місяці і повернулися додому з 1000 доларами. В Україні не так багато грошей, все дорого, кілограм цукру коштує 50 гривень”

“Я прожив важке, не найкраще життя. З 1976 року працював на фермі, де пас корів. В дощ, у сніг, за будь-яких умов. Мені доводилося часто виливати воду зі взуття, такі були умови”.