Людмила (43), Максим (14)

26 березня 2022 року, Русовце.  30 день війни.

Людмилу та її сина я одразу помітила.  Хлопець виділявся з натовпу на зустрічі, організованій місцевим мером.  Малі діти бігали, сміялись і кричали так голосно, що я не чула, що подекуди говорять дорослі. Але Максим нічого не сказав, його не цікавило те, що відбувається навколо, він просто сидів і дивився в простір, виглядав безнадійно і дуже-дуже сумно. Довго навіть не рухався. Потім поклав голову на схрещені на столі руки. Він мовчав, але його тіло кричало, що він не хоче бути тут. Було зрозуміло, що він не може впоратися з ситуацією, в якій опинився через війну.

“Мій 14-річний син у депресії, йому знадобиться більше часу, щоб це подолати. Жінка, у  якої ми живемо, нам дуже допомогла, вона заслуговує на нашу велику подяку! Мій син почав відвідувати тут російськомовну школу, хоча він справді замкнувся. Цілий день сидить за телефоном і комп'ютером, не хоче ні з ким розмовляти. Ми вже вдома стикалися з цими проблемами, пов’язаними з підлітковим віком, але одразу після виїзду з України вони значно погіршилися. Ми втекли з України, щоб сину не довелося бачити жахіття війни. На щастя, нам вдалося частково захистити його від цього. Він чув вибухи та постріли, але не встиг побачити найгіршого. Дорога від нашого дому до Ужгорода забрала 4 дні. Він застряг у своєму телефоні і весь час слухав новини. Я намагалася заборонити йому, адже це шкідливо. Перш ніж ми покинули наш дім, зібравши речі, він відповів: “Мамо, залиш мене, я не хочу їхати, нічого поганого не буде”. Згодом, побачивши по дорозі збиті автомобілі, танки, літаки, які пролітали над головою, він зрозумів, що ситуація дійсно серйозна”.

“Ми поступово звикаємо тут. Мій син навчається в школі, поки щотільки дистанційно. Шукаю роботу. Найважче, що ми не знаємо, скільки нам доведеться тут пробути.  Тижні, місяці чи навіть рік? Ми виїхали з міста Дніпро 4 березня, а приїхали сюди 9 березня. Моя сестра та її дочка, які живуть у Києві, виїхали з міста 24 лютого, в перший день війни. Ми почули повідомлення про обстріли в новинах того ранку, знайшли карту з місцями нападу росії на Україну. Таких місць у Києві було багато. Зателефонувала своїй сестрі і наказала їй виїжджати. Вона не могла остаточно вирішити, думала, що це буде не так серйозно, але потім виїхала. Їм знадобилося 6 годин, щоб виїхати з Києва, скрізь були жахливі затори. Вони дісталися до Рівного, де зупинилися у друзів. Звідти вони  поїхали до польського кордону, де чекали в заторах два з половиною дні. Опинившись у Польщі, вони спочатку були в статусі біженців. Але ситуація там була невтішна.  Я сказала їй приїхати до Словаччини і ми щось придумаємо. Пані Катаріна, у якої ми зупинились, почула нашу розмову і одразу відреагувала, дозволивши приїхати моїй сестрі. Відтоді ми разом. Я дуже вдячна пані Катаріні за те, що вона нам допомогла. Але частина родини, мої батьки, залишилися вдома. Сподіваюся, у них все буде гаразд”.

“Коли ми приїхали, пані Катарина запитала мене, чи справді Зеленський актор. Я відповіла, що так (сміється). Він для нас найкращий! Ми в нього віримо! Тоді я їй розповіла про те, як наші люди вкрали російський танк. Ми намагалися разом шукати позитивні моменти. Трохи підбадьоритися. Нам це дуже допомагає. Люди тут дуже приємні, хочуть нам у всьому допомогти. Мені соромно дивитися, як деякі українці поводяться неадекватно. Вони часто сперечаються, але ми не такі. Війна нас об’єднала, путін нас об’єднав, це нікому з наших президентів не вдавалося зробити раніше. Сподіваюся, так і залишиться! Хочу, щоб війна закінчилася якнайшвидше. Важливо для  нас, щоб з дітьми все було гаразд. Щиро дякуємо Вам за це! Можливо, з часом і Ви зможете отримати користь від нашого приїзду сюди!”

“Я працювала вдома в логістичному центрі. Зараз він знищений, працює лише 30% від початкового обсягу. Спілкуюсь російською, намагаюся розмовляти англійською, мені довелося трохи покращити свої знання. Також починаю розуміти словацьку. Наша пані Катаріна вчила російську в школі. Каже, що мову змушували вивчати. Ми добре спілкуємося разом, інколи розмовляємо російською, українською, англійською, зрідка з допомогою гугл-перекладача. Хочу, щоб війна далі не поширювалась. Польща вже готується. Не хочуть, а мусять. У росії є люди, які не хочуть воювати. путін може покінчити як Гітлер, тоді  війна швидко завершиться. Ми хочемо миру!”