Ірина (36), Аліна (16), Анна (4)

Неділя, 6 березня 2022 року, Тренчин

Я намагалася уявити, якби була однією з них, то повинна у паніці пакувати свої речі, чуючи звуки повітряних тривог і бомб, які вибухають поруч.  До яких би речей спершу я потягнулась?  Що б я взяла із собою? Питання не типу – які три речі ви б взяли на безлюдний острів і чому.  Це не планування відпустки.  Якби ви пам’ятали, де Ваш паспорт, Ви б, напевно, взяли його.  Тоді, можливо, гаманець, телефон і Ви б втекли тільки з тими речами, які у вас є на той момент.  Життя дітей і Ваше життя в небезпеці.  Це найголовніше, що у вас є.

“Ми із Запоріжжя. Там виготовляли знамениті запорізькі машини. Я приїхала до Словаччини з доньками 4 березня. Ми не могли залишатися вдома. російські війська почали підходити до Василівки, недалеко від нашого будинку. Ми чули  вибухи, які лунали дедалі гучніше. Моя маленька донечка вийшла на вулицю і запитала мене: мама і тато вибухнуть? Я їй сказала, що ні! А дядько і сусіди? Тоді мені зателефонував друг зі Словаччини і сказав: “Бери дітей і їдь!””

“Було дуже важко вийти з дому, ще важче сісти в переповнений потяг. Діти спали на килимках, на мішках. У Львові взагалі неможливо було сісти в потяг, був великий натовп, люди штовхалися. На щастя, там нас дуже добре прийняли і допомогли”.

“Завдяки волонтерам, які дали нам сім-карту, я спілкуюся зі своєю родиною. Брат, батько та мама залишилися вдома. Я дуже переживаю за них і боюся. Я вийшла з дому 1 березня,  якраз коли моя мама святкувала 55-річчя. Ми встигли трохи посидіти разом, поспілкуватися, трішки поїли, а потім швидко поїхали. Я змушена залишитися тут, поки не закінчиться війна, а потім, звісно,  хотіла би повернутися додому, до своєї родини”.

“Я не розумію, чому так відбувається. Нам росіяни не вірять. Нехай спробують пережити те, що доводиться нам, увімкніть їм сирени, нехай кілька разів за день побігають з дітьми в льох чи бомбосховище. Діти плачуть, мерзнуть, бо їх підняли з ліжка, а вони одягнені тільки в те, в чому зазвичай сплять. Те, що вони (російські ЗМІ) показують, неправда! Вони нас тут бомблять! Я хочу до батьків, хочу додому, боюся і хвилююся! Наші сусіди вирішили там залишитися, у них маленька дитина, навколо них вибухають бомби і скоро їм не буде що їсти...”