Ілона (33), Ілля (9), Вікторя (7)

Субота, 5 березня 2022 року, Жиліна

Діти пристосовуються до нового середовища швидше, ніж дорослі.  Для них адаптація здається не такою простою.  Я відчуваю, що їм знадобиться принаймні кілька днів, щоб нарешті знайти сили і знову вийти на вулицю і бути собою.  Коли вони не зайняті своїми дітьми, вони постійно безпорадно дивляться на свої телефони.  Наче вони й досі не вірять в те, що сталося.  Вони слідкують за новинами, дивляться болючі кадри з рідних міст.  Вони намагаються поширювати інформацію далі, діляться нею з родиною, друзями, але особливо тими, хто також не вірить.  Але з інших причин.  Для Ілони це форма боротьби. Вона врятувала своїх дітей і тепер продовжує боротися за свою долю.  Колись вона працювала в банку.  Її чоловік був будівельником.  Їй вдається пожартувати з сумом в очах, що її чоловік після війни не залишиться без роботи.  Наша розмова закінчилась телефонним дзвінком.  Схоже, з її близькими все добре.

«Ми з міста Коломиї, з Івано-Франківської області. Нас розбудили звуки вибухів вранці 24 лютого. Неподалік від місця проживання почалося бомбардування військового аеропорту. Ми спочатку кілька днів ховалися, сподіваючись, що відбудуться якісь дипломатичні переговори, які швидко закінчать конфлікт. Оскільки ситуація не покращилася, ми домовилися з моїм чоловіком, що я поїду з дітьми, щоб вони були в безпеці. Таким чином, навіть він  мав можливість почуватися краще, знаючи, що ми в безпеці».

«Мій чоловік залишився вдома. Батько теж вирішив залишитися, хоча й немає необхідності. Йому більше 60 років, але каже, що якщо треба, візьме в руки зброю і захищатиме місто, де живе, хоча він сам росіянин».

«Ми приїхали до Словаччини бо дізналися, що кордони Європи для нас відкриті і нам тут допоможуть. В нас є все необхідне, тут багато волонтерів, які допомогли перейти через кордон та нагодували нас. Ми їхали сюди всліпу, нікого тут не знаємо».

 «Ми мирна нація, ми не хочемо війни і хочемо повернутися додому. Україна не була небезпекою для росії. В Україні є багато інших народів, які розмовляють іншими мовами, і ми їх ніколи не гнобили, навпаки, ми жили разом у взаєморозумінні та мирі».